Викрадення дітей - глобальний злочин диктаторів

Леонардо Фоссаті Ортега подолав шлях з Аргентини до Берліна, щоб розповісти в Бундестазі - свою історію. Історію викраденої дитини. Його доля - одна з багатьох, які можна побачити на виставці, котра зараз відбувається в Берлінській ратуші. Організаторами виступили Федеральний фонд опрацювання диктатури СЄПН (Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur) та Фонд Елізабет Кеземанн (Elisabeth-Käsemann-Stiftung).

Коли 1977 року народився Леонардо, його батьківщина - Аргентина - перебувала під жорстоким пануванням військової диктатури. Його мати Інес була ще підлітком і брала активну участь у молодіжній організації. Її хлопець Рубен - батько Леонардо - навчався в університеті. Вони стали жертвами кривавої хунти й донині вважаються зниклими безвісти, найімовірніше, були вбиті. Як і багато інших аргентинців аж до кінця правління диктатури в 1983 році.

"Я завжди мав сумніви щодо своєї ідентичності"

Сам Леонардо виростав серед чужих людей. "Я завжди мав сумніви щодо своєї ідентичності, тому що мої батьки порівняно з батьками моїх друзів були радше схожі на дідуся і бабусю. Я також не міг знайти жодної схожості в їхній зовнішності", - поділився він своїми спогадами. Лише 20-річним юнаком Леонардо наважився розпитати своїх "батьків". "Тоді вони розповіли мені правду", - каже він.

За їхніми словами, одна акушерка, що мешкала по сусідству, розповіла їм, що він був покинутою дитиною молодої жінки з Ла-Плати, яка буцімто не захотіла залишити свою дитину. Леонардо намагався знайти акушерку - марно. Вирішальну підказку в пошуках своєї справжньої рідні йому дав друг з театрального училища в Буенос-Айресі, а саме звернутися до організації "Бабусі Пласа-де-Майо".

Діти, викрадені та народжені у в'язниці

Ця група відважних і мужніх жінок була заснована за часів військової диктатури й вимагала від можновладців повної інформації про місцеперебування їхніх дітей та онуків, які були викрадені або народилися у в'язницях. Після падіння диктатури "Бабусі Пласа-де-Майо" ініціювали створення генетичної бази даних за допомогою зразків крові.

Читайте також: Загублені в історії: викрадені діти епохи генерала Франко

Це дозволило Леонардо розгадати таємницю своєї справжньої ідентичності. "Моя біологічна сім'я, чия кров зберігалася в базі даних, шукала мене майже 28 років", - пояснив він. У дорослому віці Леонардо зустрівся зі своїми дідусем і бабусею. Від його біологічного батька залишилося лише одне фото, що також показано тут на виставці у Берліні, від матері - не лишилося навіть і цього.

Багато "викрадених дітей" досі розшукують своїх батьків

Леонардо тішить те, що тепер він знає правду. "Вперше я усвідомлюю схожість з іншими людьми - моєю родиною", - каже він. Близько 130 з приблизно 500 дітей, викрадених під час військової диктатури в Аргентині, пережили подібний досвід. Долі інших досі невідомі, а багато з них, ймовірно, так і залишаться невідомими.

Читайте також: Викрадення дітей Росією: ЄС прагне припинити безкарність за воєнні злочини

Попри це, Леонардо не збирається впадати у безнадію і бачить себе частиною спільноти людей, пов'язаних спільною - нехай і трагічною - долею. "Для нас дуже важливо й надалі вести пошуки, знаходити нових друзів і встановлювати нові близькі контакти", - каже 46-річний чоловік.

Місце народження - спецтабір

Александеру Латоцькому (Alexander Latotzky) вже 75 років, він - викрадена дитина з Німеччини. Його історія на виставці є типовою для багатьох подібних трагічних доль, що спіткали чимало людей після закінчення Другої світової війни в радянській окупаційній зоні, а згодом і в НДР.

Александер народився у спецтаборі Баутцен, де його мати була ув'язнена за звинуваченням у шпигунстві на користь іноземних спецслужб. Вирок - 15 років ув'язнення і примусові роботи. Перші два роки свого життя хлопчик провів у трьох різних таборах, а потім його відправили до дитячого будинку.

Його батька нацисти депортували до Німеччини

Лише в 1956 році йому дозволили повернутися до матері, яку достроково звільнили через важку хворобу. Вона померла у віці 41 року, що стало безпосереднім наслідком ув'язнення. Його мати так ніколи й не побачила батька свого сина. Він походив з України й був депортований нацистами до Німеччини в 1943 році, тобто в розпал Другої світової війни, на примусові роботи.  

Читайте також: Повернення депортованих у РФ дітей: дорого, складно, небезпечно   

"Ця виставка неймовірно важлива для мене, тому що я десятиліттями намагаюся привернути увагу до долі дітей і політичних в'язнів", - сказав Александер Латоцький у розмові з DW. Невдовзі після падіння Берлінського муру в 1989 році багато хто, безумовно, цікавився цією табуйованою темою, однак потім увага до цього питання згасла. "Чомусь у мене таке відчуття, що люди більше не вважають цю проблему такою важливою", - зазначає Латоцький.

Режим НДР погрожував примусовим усиновленням

Александер Латоцький з власного гіркого досвіду знає, що діти завжди - найслабші члени суспільства. За часів соціалістичної диктатури в НДР жінкам часто погрожували силоміць позбавити їх материнських прав і віддати їхніх дітей на всиновлення в інші родини, якщо вони не погодяться на співпрацю. У більшості випадків це означало співпрацю з міністерством держбезпеки НДР, або скорочено "Штазі". "Це один з багатьох прикладів методик, які диктатори застосовують знову і знову, щоб чинити тиск на своїх опонентів", - каже Латоцький.

Евелін Цупке (Evelyn Zupke) знає багато таких історій. Вона є уповноваженою німецького Бундестагу у справах жертв диктатури СЄПН. Абревіатура СЄПН розшифровується як Соціалістична єдина партія Німеччини, панування якої в Східній Німеччині вдалося повалити лише під час мирної революції 1989 року.

Жертви, які порушують мовчання

"Мене завжди зворушує розмова з жертвами про те, що з ними сталося, - каже Евелін Цупке. - Припинити мовчання - це великий виклик для жертв. І велика користь для нашого суспільства".

Читайте також: Дитяча омбудсменка України: РФ має п'ять сценаріїв викрадення дітей

Такі люди, як Александер Латоцький з Німеччини та Леонардо Фоссаті Ортега з Аргентини, навіч унаочнюють собою часто абстрактні життєписи. Багато з біографій, представлених на берлінській виставці "Викрадені діти", також походять з інших країн, зокрема з колишнього Радянського Союзу, Сальвадору та Канади.

Діти, викрадені Росією з України

"Насильницьке розлучення батьків і дітей не залишилося в минулому", - йдеться на текстовій панелі виставки. "З моменту російського вторгнення в Україну тисячі дітей були викрадені зі східної України до Росії. Китайська влада депортує уйгурських дітей до таборів перевиховання, а терористичні організації, такі як "Боко Харам", навмисно викрадають дівчаток у Нігерії", - зазначають автори допису.

Читайте також: ЮНІСЕФ: За п'ять років "Боко Харам" викрало понад тисячу дітей

Модульний принцип виставки, яка зараз відбувається в Берлінській ратуші, має на меті полегшити її подорож зі столиці Німеччини до інших країн світу.