"Ми": про що написав книгу німецький президент

Цього тижня у Німеччині у видавництві Suhrkamp вийшла книга федерального президентаФранка-Вальтера Штайнмаєра (Frank-Walter Steinmeier). Для західного світу те, що президент ще до закінчення своїх повноважень видає книгу, - явище досить рідкісне. Але не для світу загалом. Особливо багато прикладів того, як президенти писали та пишуть книги - на пострадянському просторі. "Нотатки президента" - книгу Бориса Єльцина - було видано, коли він обіймав президентську посаду. "Україна - не Росія" - книга Леоніда Кучми - була написана та видана за його президентства. І таких прикладів ще чимало.

Але повернемося до книги німецького президента. Її текст був доступний з 18 квітня на офіційній сторінці політика, а тепер - і у книгарнях. Сам Франк-Вальтер Штайнмаєр називає дві дати, які стали приводом для написання цієї книги. 23 травня 2024 року Основному закону (так у Німеччині називається конституція) виповнюється 75 років. А 9 листопада 2024 року країна відзначатиме 35-річчя падіння Стіни (у ніч на 10 листопада 1989 року впав Берлінський мур, який упродовж багатьох років розділяв Німеччину). Достатньо приводів, щоб підбити підсумки та заглянути в майбутнє.

Штайнмаєра турбує доля Німеччини

Що насправді спонукає німецького президента, який вирішив написати книгу? Якщо обережно добирати слова, то це дискомфорт, який президент відчуває, розмірковуючи про стан справ у країні. Можна навіть сказати, що він стривожений.

Чим викликана його тривога? Правий популізм, що набирає обертів, занепадницькі настрої в багатьох, сумніви в демократії, нерозв'язані питання міграційної політики, боротьба зі зміною клімату і так далі.

Книга під назвою "Ми" ("Wir") описує країну, яка переживає великі зміни та зазнає страждань від невизначеності та втрати впевненості у багатьох сферах життя. Штайнмаєр пише: "Той, хто ніколи не знаходить спокою, не почувається прийнятим, а постійно має бути готовим до непередбачуваних обставин (як, наприклад, до появи вірусу, який паралізує все життя суспільства, або до війни, яка загрожує позбавити газу для опалення взимку), втрачає довіру до найочевиднішого".

Хіба президент ФРН не має об'єднувати суспільство?

Федеральний президент уже давно їздить країною, відвідуючи громади, і намагається вести діалог з місцевим населенням. І дедалі рідше їхні думки збігаються. Звідси й спроба докопатися до того, що ще об'єднує - знайти те саме "ми".

Вихід книги президента, звичайно, не залишився поза увагою громадськості. До того ж, її поява на ринку Німеччини викликала два важливі питання. Чи повинен глава держави займати таку чітку позицію щодо соціальних потрясінь та поточних політичних суперечностей, як він це робить у своїй книзі? Чи він мав би і тут намагатися шукати спільне, бути поза актуальним порядком денним, лавіруючи між усіма верствами населення?

Крім того, критики запитують: чи здатний президент, який говорить про помилки і неправильні рішення минулого, про приємне і безпорадне почуття добробуту, забезпеченого залежністю від американської безпеки і дешевого російського газу, сколихнути суспільство? Адже саме Штайнмаєр під час його роботи на посаді міністра закордонних справ теж причетний до того, що країна мала хибне відчуття безпеки. Штайнмаєр обіймав посаду міністра закордонних справ у періоди з 2005-ї по 2009 роки та у 2013 - 2017 роки. Тобто і тоді, коли Росія анексувала Крим - всупереч міжнародному праву.

Штайнмаєр жорстко критикує Москву та правих популістів

Щодо останнього аспекту, то тут президент, можливо, заперечить, що більша частина німецьких політиків, а не лише він, до початку повномасштабної війни в Україні дотримувалася думки, що діалог із Москвою важливий. У книзі президент Німеччини пише: "Війна радикалізує незаконний режим у Москві. Він втягує частково фанатичне, частково паралізоване російське суспільство у провину історичних масштабів". Але хіба це не можна було розпізнати набагато раніше? Хіба ознаки проблеми було не видно саме йому - міністру закордонних справ?

З багатьма висловлюваннями президента більшість людей у Німеччині, напевно, погодиться. Наприклад, коли Штайнмаєр пише, що суспільство ніколи не було однорідним, до нього завжди вливалися люди з різних країн та культур. Сьогоднішня Німеччина включає "тих, хто народився в нашому політичному устрої, як і тих, хто влився в нього в результаті еміграції, тих, хто народився тут, і тих, і хто став німцем, обравши нове громадянство".

Ці думки зіштовхнуться з категоричним протестом у лавах правих популістів. І до них президент Німеччини також звертається у своїй книзі. За словами Штайнмаєра, праві популісти готові навіть німців позбавити громадянства - аби створити однаковість, в якій усі вписуються в їхню картину світу. Проте, впевнений президент, "більшість громадян виступають проти таких антиконституційних фантазмів".

Критика нової культури соціальних мереж

Але справа в тому, що йдеться не про поодинокі приклади. Люди, які відкидають демократію та поділяють правоекстремістські погляди, ведуть свою дискусію на власних цифрових платформах.

Франк-Вальтер Штайнмаєр бачить у цьому одну з головних проблем: "Межі того, про що можна говорити, надто далеко розсунулися - до неймовірного. У політичній мові настало огрубіння, яке тріумфальними темпами набуває вигляду безстрашності. Парадоксально, але в той же час багато хто знаходить підтвердження своєї думки про те, що більше не можна висловлювати свою думку і що за кожне відверте слово опинишся під підозрою!”

Президент має на меті мобілізувати проти цієї групи пасивну більшість. Ця - більш численна група - має зберегти свою довіру до політики, до демократії. У книзі є такий пасаж: "Важливо усвідомлювати, що в новій ситуації в Німеччині, винні не тільки некмітливі чи злісні політики. Жоден німецький політик не може наказати світу знову обертатися на нашу користь".

Роль федерального президента у Німеччині

Коли читаєш книгу, іноді виникає відчуття, що в минулому впливовий і наділений владою політик тепер з труднощами переносить відсутність можливості зіграти по-справжньому значну роль у ці неспокійні часи. Однак ця стримана роль того, хто виконує суто репрезентативні функції глави держави і є його головним завданням. Навіть якщо світ навколо президента сходить з глузду.