Московський міськсудзасудив опозиційного політика та публіциста Володимира Кара-Мурзу до 25 років колонії суворого режиму. Фігурант "списку Магнітського", над створенням якого довго працював опозиціонер, суддя Мосміськсуду Сергій Подопригоров слухняно на пропозицію прокуратури виписав Кара-Мурзі одразу три терміни.
Сім років - у справі про його заяви про злочинність війни в Україні, три роки - за участь у діяльності оголошеної "небажаною" організації "Відкрита Росія" і, зрештою, 18 років - у справі про держзраду. У результаті загальний термін було зменшено на три роки, і вийшло 25 років, які Володимир Путін та його оточення явно збираються утримувати владу в Росії.
Керуючись особистою помстою
Немає жодних сумнівів у тому, що російська влада, плануючи справу Кара-Мурзи, зробила все, щоб підстрахуватися від несподіваного і неймовірного, але все ж таки можливого в репресивній системі РФ гуманізму. І невипадково, безумовно, суддею щодо нього поставили людину, яка має чіткий конфлікт інтересів. Сергій Подопригоров не тільки став фігурантом "списку Магнітського", але до цього сам відправляв Сергія Магнітського за ґрати, будучи, схоже, вже тоді членом злочинної спільноти, яку намагався вивести на чисту воду заморенний у в'язниці аудитор.
Втім, хоча вирок Кара-Мурзі писали не гвинтики системи, а, можна сказати, повноцінні співорганізатори путінського режиму, все ж таки рішення у таких справах у російській неправовій системі де-факто може виносити лише одна людина. І щодо цієї людини зовсім нещодавно було видано ордер Міжнародним кримінальним судом (МКС), що могло й вплинути на жорстокість репресивного рішення у справі Кара-Мурзи.
Мало сумнівів, що особиста помста тут була з боку не лише судді, а й російського президента. Адже Кара-Мурза був відомий останніми роками як активний і - головне - ефективний борець за запровадження санкцій проти російського правлячого класу і угруповання, що захопило владу в Кремлі. Він допоміг поставити санкційні рішення на Заході на потік, за це його карають.
Страшніше за андроповщину
Володимиру Кара-Мурзі-молодшому, батькові трьох дітей, засудивши його до 25 років колонії суворого режиму, немов знущаючись, заборонили потім ще й сім років займатися журналістикою. Тобто якщо Кара-Мурза, якому нині 41 рік, відсидить весь призначений термін, то йому і після цього не можна буде працювати в медіа, аж доки він не досягне 73-річного віку.
Відсидіти чверть століття у російській колонії суворого режиму опозиціонер майже не має шансів. Здоров'я Кара-Мурзи, за словами його адвокатів, підірване двома отруєннями, за час слідства та суду він втратив 17 кілограмів, і вже зараз у нього німіють обидві ступні. Не дивно, що про останні вироки російським опозиціонерам говорять як про нові сталінські терміни, припинивши порівнювати з покараннями періоду брежнєвського застою чи андроповських чисток.
Читайте також: Критик Кремля: Західні демократії мають називати речі в Росії своїми іменами
Росіяни завзято співвідносять нинішні репресії з відомими їм у минулому. І тому намагаються знайти аналогії у 1930-х чи на початку 1950-х років, хоча путінська Росія - це зовсім інше явище. У сталінські часи таких термінів зазвичай не давали - швидше вже розстрілювали без суду та слідства, а потім повідомляли, що ув'язнений помер.
Ми маємо справу з новим для Росії витонченим садизмом. Щось схоже на історію про засудженого в Північній Кореї на 15 років каторги за спробу вкрасти пропагандистський плакат американця, якого в результаті видали його родичам у вегетативному стані і який невдовзі помер. Садизм цей має просту та зрозумілу мету. Він - не для зовнішньої аудиторії. Кремль хоче показати росіянам, як він карає своїх ворогів, а всім, хто ще ризикує займатися опозиційною діяльністю в РФ - що вона тепер прирівнюється до зради батьківщини.
Не припиняти пам'ятати
Посли сорока країн світу прийшли на суд над Володимиром Кара-Мурзою, але їх не пустили навіть до зали, де йшло засідання, і не дали послухати останнє слово підсудного, яке було словом вільної людини, якій немає за що каятися. Тим не менш, зрозуміло, що це нині найрезонансніша кримінальна справа в Росії, де справ щодо політичних активістів вистачає. І цей резонанс - єдине, що дає надію на те, що Кара-Мурзу не дадуть зовсім закатувати в колонії, а можливо, і зможуть звідти витягнути.
Однак не варто обманюватися і шукати прагматизм там, де йдеться про досі небачену жорстокість. Гучніше за всіх про британське підданство опозиціонера і можливий його обмін почали кричати одразу після винесення йому вироку саме кремлівські пропагандисти. Вони швидше прагнуть змістити акценти, змусити забути про жорстокість покарання та почати обговорювати дрібні нюанси.
З таким самим успіхом можна розраховувати на помилування з боку Володимира Путіна, який цей інструмент застосовує зараз хіба що щодо найманців-вагнерівців, які з тюрем вирушають прямо на фронт в Україну. Тому, не відволікаючись на деталі, треба пам'ятати, що Володимир Кара-Мурза боровся і пішов у в'язницю заради того, щоб Росія стала вільною, і тоді ті, хто відправив опозиціонера на смерть, опинилися б на лаві підсудних.
Автор: Іван Преображенський, політолог, експерт із Центральної та Східної Європи, оглядач низки ЗМІ.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.